9кю

До (道) — путь.

Каратэ (空手) — пустая рука. Вид Окинавского боевого искусства без оружия. Изначально слово Каратэ имело значение "Китайская рука" и записывалось как 唐手. Иероглиф 唐 обозначал династию Тан в Китае, и стал синонимом Китая в Японии.

Каратэ-До (空手道) — путь каратэ. Форма физического самосовершенствования.

Ката (型) — форма, комплекс.

Кихон (基本) — базовые упражнения.

Ки-Ай — идеальная энергия, достигаемая выключением сознания при помощи крика.

Кумитэ (組み手) — спарринг.

Сэмпай — старший брат.

Сэнсэй — учитель, наставник.

Шотокан(松濤館) — "дом колышущихся сосен" или "зал сосны и моря". 

Син-Сёбу — реальная борьба.

Тэ (手) — рука.

Шики — команда к началу церемонии.

Тачи-Дзэн — команда для перехода к церемониальной позиции стоя.

Шомэни-Рэй — поклон уважения основателям каратэ-до, своей школы.

Сэнсэй-Ни-Рэй — поклон уважения работе учителя.

Отакай-Ни-Рэй — поклон уважения своей работе.

Рэй — поклон.

Хаджимэ — начинай.

Ямэ — закончить.

Мае-Ни — вперед.

Уширо-Ни — назад.

Ой — одноименный.

Гиаку — разноименный.

Хидари — левый.

Миги — правый.

Хантай — сменить стойку на месте.

Мават (Маварэ) — поворот (смена позиции на противоположную).

Джодан — верхний уровень.

Чудан — средний уровень.

Гедан — нижний уровень.

Гохон кумитэ — обусловленный базовый спарринг на 5 шагов.

Киба-Дачи — позиция всадника.

Зенкуцу-Дачи — стойка стрелы и рука.

Сэйдза (дза-дзэн) — базовая позиция сидя.

Кокуцу-Дачи — защитная  стойка.

Шико-Дачи — стойка борцов сумо.

Тоби — прыжок

Агэ-Удэ-Укэ — блок предплечьем снизу  вверх.

Сото-Удэ-Укэ — горизонтальный блок предплечьем снаружи вовнутрь.

Гедан -Барай — нижний блок предплечьем сверху вниз.

Ой-Дзуки — прямой удар одноименной рукой.

Гъяку-Дзуки — прямой удар разноимённой рукой.

Мае-Гери-Вадза — удары ногами вперед.

Кэн — кулак.

У 1933 році окінавське мистецтво карате було визнане як японське бойове мистецтво Комітетом японських бойових мистецтв, відомим як «Бутоку Кай». До 1935 року «карате» записувалося як «唐手» (Китайська рука). Але у 1935 році майстри різних стилів окінавського карате провели конференцію, щоб прийняти рішення щодо нової назви їх мистецтва. Вони вирішили назвати своє мистецтво «карате», записане японськими знаками як «空手» (порожня рука).

Введення та популяризацію карате на головних островах Японії переважно ставлять у заслугу Фунакосі Ґітіну, засновнику Сьотокан карате, хоча багато інших окінавлян також були активними вчителями карате і, таким чином, так само мають заслуги у передачі знань.

Під час вторгнення Японії в Китай Фунакосі розумів, що мистецтво під назвою «китайська рука» («рука династії Тан») не було б прийнятним. Тоді з'явилася змінена назва: «шлях порожньої руки». Доданий суфікс «до» передбачає, що «каратедо» — це шлях самопізнання, а не лише вивчення технічних аспектів бою. Як і більшість бойових мистецтв, що практикувалися у Японії, карате зробило перехід від «дзюцу» (— техніка, метод, майстерство або трюк) до суфіксу «до» (— шлях) біля початку 20 століття.

Систематизація та осучаснення карате в Японії полягали також і в обранні білої форми, яка складалася з кімоно та доґі або кейкоґі, що переважно називалися (і називаються зараз) каратеґі, та кольорових і чорних поясів, що відповідають ступеню каратиста. Обидва новозаведення були запроваджені та популяризовані засновником дзюдо, Кано Дзіґоро (яп. 嘉納治五郎:かのうじごろう, 1860–1938), при консультаціях Фунакосі, який скеровував власні зусилля та зусилля інших людей на модернізацію карате.

Сучасні тренування з карате зазвичай ділять на кіхони (основи, базова техніка), кати (формальні вправи, комбінації), та куміте (спаринги).
 
Набір у групи